22 січня 2014 року у День Соборності України, відбулося прем’єрне виконання першої частини Сонати пам’яті Бориса Грінченка. Твір був створений композитором, кандидатом мистецтвознавства Віталієм Вишинським, який є доцентом кафедри теорії та методики музичного мистецтва, членом Національної спілки композиторів України. Соната прозвучала у рамках всеукраїнської науково-практичної конференції (VI Грінченківські читання) «Я йшов туди, де гуркіт праці чути…» (до 150-річчя від дня народження поета) у натхненному виконанні викладачів кафедри інструментально-виконавської майстерності Наталії Пилипенко (скрипка) та Володимира Ходоровського (фортепіано), за участі студентів Аліни Печерської (читання віршів) та Сергія Мазницького (відеоінсталяція). Створений творчий союз став утіленням засад корпоративної етики, ідей університетської співпраці й духовної єдності.

Соната пам’яті Бориса Грінченка — спроба осмислення образів та ідей віршів поета виключно засобами інструментальної музики. Твір складається з трьох частин, яким передують рядки поезії Бориса Грінченка. З першою частиною сонати співвідноситься вірш «Вона співа». Проте музика не копіює образне розгортання поетичного тексту, а продовжує його, поглиблює, додає об’єму. Вірш — лише поштовх для виникнення у слухача власного асоціаційного ряду…

Останній тиждень осені подарував науково-педагогічному складові та студентам Інституту мистецтв цикл лекцій професора Ягеллонського університету Войтека Мархвіци. Темами виступів пана Мархвіци стали актуальні музикознавчі проблеми, зокрема:

 -дослідження історії польської музики;

 -художньо-естетичні та музично-стильові засади бароко та романтизму;

 -виконавчі пріоритети Ванди Ландовської;

-творчі постаті німецького композитора Йоганна Себастьяна Баха та класика сучасної                          польської музики Хенріка Гурецького.

Проте наскрізною проблемою усіх лекцій професора Войтека Мархвіци став історично достовірний підхід до виконання барокової та романтичної музики. Пан Мархвіца здійснив аналіз виконавчих інтерпретацій творів Йоганна Себастьяна Баха та Фридерика Шопена,вказав на невідповідність манери гри деяких виконавців художньому стилю композиторів, виявив виконавчу інтерпретацію, що є найбільш органічною для музичної поетики німецького та польського майстрів. Дуже цікавою виявилася демонстрація звучання історичних інструментів — клавесину, клавікорду та роялю фірми Pleyel (на цьому роялі грав, зокрема, Фридерик Шопен).